Глава 10

Батько відхекався від сміху і підкрутив регулятор дихання назад.

— Як я вже казав, жодна пандемія не може охопити планету за добу, якщо ми маємо справу з природним явищем. Так от, вірус «Зеро» природним явищем не був.

— Ви впевнені? Як ви дізналися про терміни?

— О, а ось це цікаве запитання! — пожвавився Батько й усміхнувся. — Виявляється, поки я валявся в анабіозі, я проспав не тільки пандемію, а й зміну звичного ладу державних структур. Поточний стан справ виявився таким: усі чинні уряди різних країн були суцільною фікцією. Ширмою, що підтримує звичну картину світу для населення, щоб уникнути заворушень і паніки. І ця ширма працює й досі.

— А як насправді?

— А насправді є єдиний таємний світовий уряд, як у теоріях змов і антиутопічній фантастиці двадцятого століття. Смішно, правда? — судячи з того, як Батько скривив губи, йому самому смішно не було. — Цей, так би мовити, «світовий уряд», був двоскладовим, об'єднанням двох консультативно-правлячих фракцій: «Вірних» — нової еліти вчених, і «Інквізиторів» — еліти силовиків і розвідок в одному флаконі.

— Але… а як же функції захисту країни? Військові конфлікти?

— Ах, це… — змахнув рукою Батько. — По-перше, проста армія і поліція залишилися, керовані тими, хто був у лавах Інквізиторів, а по-друге, які конфлікти? Населення і так скорочувалося жахливими темпами без найменшого приросту, залишилися тільки ті збройні конфлікти, які визнала за потрібне розігрувати військова фракція, для тих чи інших цілей. Занадто різкий мир, що настав в усьому світі, виглядав би вкрай підозріло, однак, вбивати стільки людей, як до пандемії, стало надто марнотратно. Люди — це нова цінність і ресурс цього нового світу.

Батько помовчав, згадуючи, і продовжив:

— І та й інша фракції до моменту мого пробудження вже стійко сформувалися, і навіть обросли якими-не-якими традиціями. Наприклад, стали носити риси спадкової аристократії. Звичайно, найтупіші або невідповідні індивідууми просто не втаємничувалися в подробиці або свідомо позбавлялися інформації, а талановитих і здібних людей збоку брали в члени фракцій, на свідомій основі.

— Як у масонських ложах? — запитав я.

— Або як заслужити дворянство за феодалізму, особистими заслугами. Це зрозуміло?

Я кивнув.

— Гаразд, до чого це я? А, як я дізнався, що вірус поширився за добу? Інквізитори постаралися. Усе-таки, ці колишні шпигуни не втратили професіоналізму і не дарма їли свій хліб. Вони з’ясували, що зміни в ДНК людини сталися через опромінення планети із супутників якоюсь хитро наведеною послідовністю… частот? Частинок? Тут думки розійшлися, оскільки супутники-випромінювачі самоліквідувалися і правди ми тепер не дізнаємося. Незаперечний факт у тому, що — один оберт планети навколо осі під цим випромінюванням і — опа! — всі людські організми отримали наказ і надбудували «Зеро» у своїх ДНКах. І неважливо, були це люди похилого віку, які помирали, або ж ембріони, які ледве пройшли перший поділ клітин — три доби інкубаційного періоду і — все.

— Але, навіщо?.. — запитав я.

— Хто знає… Можливо, це була хакерська атака на супутники. Або свідомо спланована дія, це вже не має значення. Виконавці й ті, хто міг знати щось корисне, уже померли. Від старості.

Батько сидів, згорбившись, а я перебирав і перетрушував отриману інформацію, намагаючись укласти нові шматочки пазла.

— Але… Як же Репро-Центри? ТриДе-друк, у сенсі, клонування? Навіщо? Адже в той час існувала велика мережа банків сперми?

— А, це… — усміхнувся Батько. — Вони не могли бути використані. При спробі штучного запліднення чистими зразками старого генотипу — нові організми матерів, що пройшли Зеро-мутацію, вступали в конфлікт із новим білком плода, причому набагато більший, ніж при конфлікті на засадах різного резусу крові. Тих, хто вижив, не було.

— Тобто…

— Нові зеро-чоловіки були абсолютно стерильні, зеро-жінки могли виносити і народити плід, але тільки якщо зародок був штучно модифікований і підсаджений шляхом штучного запліднення. І єдина сперма, яка для цього годилася — була моя. Оскільки в мене і до пандемії було деяке генетичне відхилення.

— Ось як…

— Вибач, що повторюю ті речі, які ти й так знав, Іте, але тобі в цьому наборі фактів нічого не здається дивним?

— Мабуть, — пробурмотів я. — Занадто це… статистично неймовірно. Одна людина на планету, генетичний дефект якої ідеально підходить для вбудовування в нову схему мутованого генотипу. Це не випадково.

Я з підозрою подивився на Батька, але він зустрів мій погляд із розуміючою і спокійною посмішкою, можна сказати, з батьківською гордістю.

— Ви з’ясували, хто це зробив?

— Так, на жаль. Не одразу, але — так, — Батько потер підборіддя і не поспішаючи продовжив:

— Ми з’ясували це разом з Ізабель. І, скажу я тобі, в деякі речі мені було складно повірити. Наприклад, у те, що сама ідея двох фракцій належала Енджі — моїй Енджі! Вона виявилася таким дипломатом, що завдяки розуму, родинним зв’язкам і знайомствам у професійному середовищі змогла створити фракції і переконати в доцільності цієї структури уряди кількох країн. Вона, Ангеліна, створила Інквізицію, але сама при цьому залишилася в лавах учених.

— То ви думаєте, що вірус…

— Її рук справа, Іте, це точно. Вона займалася генетикою. Причому не якою завгодно, а конкретно, на рівні манії, зацикленої на моєму генотипі та ідеї отримати наших спільних дітей. Вона відтворила і роздмухала міф про катастрофічну перенаселеність Землі і всякі прийдешні біди, пов’язані з цим. Вона створила фракцію Інквізиторів, і хтось із них мав технічну можливість налаштувати супутники в режим того самого випромінювання, яке переписало наш геном.

Батько помовчав і прибрав сиве волосся з чола.

— Потім Ізабелла привела мене в модуль, де всі ці роки жила Ангеліна, і серед її файлів я знайшов це…

Батько підтягнув до себе клавіатуру і набрав пароль, після чого на екрані комп’ютера з’явилися текстові документи.

— Виявляється, є кілька шумерських легенд про Ліліт, і Енджі їх збирала, — сказав Батько, повертаючи екран до мене. — В них Ліліт виступала як богиня-покровителька свого народу. Проте в них же очевидна і її темна суть: так, там говориться, що «сльози Ліліт дарують життя, але її поцілунки приносять смерть». Як тобі?

Я підняв брови і подивився на екран із документами.

Із передруків стародавніх статей та енциклопедій до комп’ютерної епохи я дізнався, що єврейські джерела говорили, що Ліліт була дружиною Самаеля, тобто, Сатани, і була царицею та матір’ю демонів.

Що ж цікавого знайшов для себе сучасний генетик у цих застарілих казках?

Я почав читати і ось що в цих документах було написано.

Згідно з легендами, першою дружиною Адама була Ліліт. Вона не захотіла підкорятися чоловікові, оскільки вважала себе таким же творінням бога Єгови, як і Адам.

«Він, що, був із цим незгодний?» — подумав я.

І ось, вимовивши таємне ім’я бога Ягве…

«Яке треба щонайменше знати, щоб вимовити» — знову подумав я.

…Ліліт піднялася в повітря і полетіла від Адама. Адам же звернувся до Ягве зі скаргою на дружину, яка втекла…

«Звернувся зі скаргою? Значить, сам він таємного імені не знав, і літати не міг?»

Ягве послав навздогін трьох ангелів, відомих під іменами Сеной, Сансеной і Самангелоф. Ангели наздогнали Ліліт біля Червоного моря, але вона навідріз відмовилася повернутися до чоловіка. Після погрози вбити її…

«Ого! Круті були заходи щодо повернення дружини! Чим же Адам так не догодив їй, що вона не хотіла повернутися навіть під загрозою смерті?»

…Ліліт присягнулася ангелам, що вона була послана богом і що, хоча її «функцією» є вбивство немовлят…

«Що? Якщо вона послана богом, то як у неї може бути така цікава «функція»? Бреше? Ангелам? Слово «присягнулася» передбачає, що вона говорить правду. До того ж вона знала таємне ім’я бога… хм, пароль? Код доступу до якогось літаючого засобу, якого Адам не знав?»

… вона пощадить будь-яку дитину, захищену амулетом або пластинкою з її ім’ям.

«Отакої!.. У цьому вже є щось, схоже на генетику. Тобто, живими залишаться ті діти, у яких є генетичний маркер самої Ліліт? А решта? Вона вчинить із ними згідно з відведеною їй богом «функцією»? Мені здається, це не дуже людяно, скоріше, схоже на запрограмовану поведінку андроїдів…»

Незважаючи на пояснення, ангели покарали її.

«Чому? Якщо вона була у своєму праві, як рівноцінна Адаму людина, то за що карати? А якщо… андроїд? Покарали за непослух людині?»

Є три варіанти цього покарання, в літературі. Перший — сотня її немовлят помиратиме щоночі…

«Сотня її немовлят помиратиме щоночі? Ну, по-любому, вона не людина. Щоб виробляти по сотні немовлят на день — або ніч — тут навіть тіла андроїда з імплантованою камерою реплікації недостатньо, треба мати щонайменше Репро-Центр, причому дуже великих розмірів, та й то, щоночі по сотні? Мережа Репро-Центрів. Вона — Штучний Інтелект, який керував мережею Репро-Центрів?»

…другий варіант — вона приречена народжувати дітей-демонів…

«Точно — мережа Репро-Центрів. І мутації в програмі закладеного геному»

…і третій — бог зробить її безплідною.

«Це просто. Усі андроїди безплідні і навіть виносити людський ембріон не можуть. То Ліліт — андроїд? Перший з усіх, чи ангели, судячи з їхньої поведінки, теж?»

Я відірвався від монітора і подивився на Батька.

— Що скажеш, Іте? Тобі теж здалося, що ці казки могли зацікавити генетика? У стародавніх євреїв вважалося, що Ліліт була тою, хто робить каверзи та шкодить дітонародженню. Вона не тільки наводила порчу на немовлят, а й викрадала їх, пила кров новонароджених — брала в них кров на аналіз? — і підміняла їх. Їй також приписували псування породіль і безпліддя жінок.

— А ще, — повільно сказав я, — вона вийшла заміж за Адама, а в результаті виявилася дружиною Сатани. Це вам ні про що не говорить?

— На жаль, говорить, у мій город камінь… Однак, схема цих легенд, мабуть, навела Ангеліну на створення мережі Репро-Центрів, тобі так не здається, Ітоне?

Я кивнув.

— У каббалістичній традиції Ліліт — це дияволиця, яка являлася уві сні молодим неодруженим чоловікам і спокушала їх, через що в тих відбувалися викиди сперми.

— Ось як, — посміхнувся я, просто голова йшла обертом від великої кількості збігів. — Це вже нагадує нашу практику збору сперми від клонів-донорів.

— І це ще не все. Згідно з одним кабалістичним трактатом, від зв’язку Ліліт і Самаеля народився сліпий Дракон, який був кастрований, «щоб яйця гадюки (в іншому трактуванні — єхидни) не вилупилися у світ».

— Сліпий Дракон, — пробурмотів я. — Я прямо пишаюся фантазією стародавнього людства, Батьку…

— Однак, у Середні віки легенда дещо змінилася: Ліліт стала пов’язуватися не стільки з образом змії, скільки з духом ночі. Іноді вона, як і раніше, поставала у вигляді демона — високої мовчазної жінки з довгим розпущеним волоссям, що докучає тим, хто спить наодинці, або тим, хто самотньо бреде дорогою, але, разом з тим з’явилося й інше трактування.

— Яке? — запитав я.

— Іноді вона почала з’являтися і у вигляді ангела, який опікується народженням людей.

— Ви бачите в цьому сенс?

— Ну, Ангеліна ж придумала і перші Репро-Центри і запустила перші з них, поки я спав. Вона вбила колишнє людство, але без неї ж не було б і нового. Моя Ангеліна! Як я шкодую, що не розумів і не бачив її, поки вона була поруч, тупий самовдоволений кретин! А коли Ізабель познайомила мене з її розробками за проектом «Єва», я остаточно зрозумів, що закохався в дружину наново і це вже не минеться. Але і про Ізабель, і про проєкт «Єва» я розповім тобі якось іншим разом. Сьогодні я вже занадто втомився…