Частина перша, "Спостерігач". Глава 1
Глава 1
Хіба може знайтися заняття безглуздіше, аніж вести щоденник? Якщо так, то я його не знаю. Проте я веду щоденник. Чому? Через Базиля.
Сьогодні я бачив, як він довго пихкав, а потім підійшов до Батька.
– Та-а-ату, а ти в школі теж писав щоденника?
– Ні, у мій час це не входило до стандартної освітньої програми.
– Але ж… – обурено піджав губи Базиль.
– Але це входило до неформальних практик освіти вищої аристократії та інтелігенції, - пояснив Батько.
– Чому? – одразу цікавиться Баз.
– Тому, що ведення щоденника розвиває спостережливість, формує незалежне мислення, виробляє звичку до самоаналізу та регулярної роботи зі звітами. Як ти розумієш, Базилю, ці якості особливо необхідні вченим. Ще питання?
Баз пихкає, але що заперечити не знає. Зрозуміло, що йому не хочеться витрачати час на папірці та самокопання, коли замість того можна стирчати у лабораторії.
– А як же І-і-ітон? Хіба йому не треба, це саме... Він же вчений? – і коситься на мене.
– А ще, Базилю, ведення щоденника виробляє здатність чітко формулювати свої думки, а не говорити "це саме", – Батько махає рукою, показуючи, що розмова закінчена, і він хоче повернутися до роботи.
– А І-ітон?
Батько трохи закочує очі, і повертається до мене.
– Іте, від сьогоднішнього дня ти теж будеш вести щоденник. У тебе, напевно, має бути програма ведення звітів.
Нахиляю голову.
– Якого обсягу, про що і коли вам їх приносити?
Батько підіймає брови.
– Мені ти їх показувати не будеш. Щоденники, взагалі, найчастіше читають після смерті того, хто писав. Тож формат, тема та регулярність – на твій розсуд, як і у всіх людей. А тепер, займіться, обоє, своїми справами, і досить мене відволікати!
Ми киваємо, і Баз йде, високо задерши носа, задоволений, що відновив справедливість. Якщо, мовляв, йому доведеться займатися чимось нудним і безглуздим, то нехай інші теж витрачають на це час.
Люди… Вони постійно так роблять, особливо Базиль...
***
«Щоденник – сукупність фрагментарних записів, які робляться для себе, ведуться регулярно і найчастіше супроводжуються вказівкою дати. Такі записи («нотатки») організують індивідуальний досвід і, як письмовий жанр, супроводжують становлення індивідуальності в культурі, формування «я» – паралельно з ними розвиваються форми мемуаристики та автобіографії».
Таке визначення щоденника я знайшов у мережі. Значить, правила встановлюю я, і ніхто цього не буде читати до моєї смерті?
Цікаво, скільки ж мені його доведеться писати, враховуючи, що я не впевнений у настанні своєї смерті навіть у вакуумі та при температурі абсолютного нуля. І перевірити це неможливо, записи про таких як я загублені, а на практиці… Людство більше не виходить у космос.
Схоже, цей щоденник мені доведеться вести довго.
***
З почуття суперечності нічого не писав кілька місяців. І дати ставити теж не буду. Свобода волі та особистісне свавілля. Жодних правил! Бо - можу!
І ще, я впевнений, що Базиль геть не веде щоденника, всупереч прямому наказу Батька.
Це так дивно…
Як люди це виносять? Як вони вирішують, що треба зробити обов'язково, а що викреслити зі списку завдань?
***
Не можу не думати – як це взагалі все вийшло? Що я – тут, а не там, де мав би бути, не в космосі? Через катастрофу – тиху, непомітну катастрофу планетного рівня. Через вірус.
Хто може сказати – як виникають віруси? Та й чи має це значення, з'явився вірус природним шляхом чи був виведений кимось штучно?
Деякий час тому цей вірус тихо пройшов планетою. Ні, ніхто не помер. Два-три дні невеликої температури, нежить і… Ми його пропустили. А коли кинулися щось робити – виявилося, що на нього перехворіли ВСІ. І усунути наслідки геть неможливо.
Вчені сказали, що ця дрібна зараза впроваджувалась в одну з Х-хромосом і змінювала її на Z. Зовні це ніяк не позначалося і на самопочутті теж не відбивалося. Вчені між собою назвали цей вірус – Зеро.
Людство стало безплідним.
Найцікавіше, що переважна більшість населення про це навіть не здогадується, а уряд досі вдає, що нічого не сталося.
Всі великі міста закриті та розселені? Це через екологію, жити у великих містах шкідливо!
Припинилися переписи населення? Ми дбаємо про конфіденційність! Порівнювати у кого більше громадян у країні – вже не просто не модно, а майже непристойно.
Ніхто більше не заводить дитину сам собою, а лише через Репродуктивні Центри? Екологія ж, це все екологія! І взагалі, це вкрай тонка тема. Люди стали такими культурними та розніженими… Тільки Центри, лише під наглядом лікарів!
Тихо закрилася космічна програма? Бо дорого же ж, а нам і на Землі є чим зайнятися ...
Більше немає медичної інформації у відкритому доступі? І не треба, кому це цікаво – лікарі зустрінуться і між собою обговорять, як фахівці.
Дітьми займаються Репродуктивні Центри, хворобами – Медичні Центри, а є ще Центри Пластичної Хірургії та чогось там ще… Все не те щоб геть безкоштовно, але доступно, дякувати уряду.
А обговорювати щось медичне вголос, та ще на всю планету? То вже ніхто не так робить!
***
Перечитав свої записи та зрозумів, що мимоволі написав «ми».
"Ми" – пропустили. "Ми" – виявилися не готові. "Ми" – безсилі.
Чому? Адже я, я – як сутність, я – як особа, що усвідомлює себе, я – як конкретний матеріальний об'єкт, лежав у цей час у якомусь бункері НАСА, не підключений і не пробуджений, і чекав запуску нового космічного корабля, щоб виконати свою функцію, корабля, на якому мали вперше запустити змішану команду з людей та андроїдів… І не дочекався. Опритомнів у світі, де космічних польотів більше не існує, у світі, де розумний вид цієї планети бореться за виживання після вірусу.
І все-таки я написав «ми».
Ми – людство. Отже, я почуваюся частиною людства.
Схоже, деяка користь від ведення щоденника все ж таки є. Старі та нелогічні психологічні практики людей спрацьовують і на мені.
***
Вношу сюди нотатки все ще не регулярно, та й записувати особливо немає чого. Життя в Комплексі небагате на події, все йде за розпорядком, і згідно з давно затвердженим планом.
Базиль постійно крутиться в лабораторії та розпитує Батька про клонування. Скоро він знатиме про це стільки ж, скільки і я чи Батько. І зрозуміє, наскільки все погано.
Обладнання зношується. Фахівці старіють і вмирають. А нових взяти просто нема де, з урахуванням тотального, всепланетного замовчування проблеми. Знання, справжнє знання, передається лише клановим шляхом, у сім'ях «Вірних», нового спадкового дворянства, нащадків вчених.
Є, щоправда, ще один клан, «Інквізитори», але там знання вельми специфічні, оскільки до тієї фракції входять нащадки усіляких силових структур, що виродилися. Вони забезпечують контроль за вченими, їхню безпеку та, звичайно, замовчування всієї неоднозначної та непотрібної для населення інформації, це теж на них.
Зараз між двома цими структурами якась подібність хиткої рівноваги. Будь-які світові уряди складаються з інквізиторів, «Вірні» щосили продовжують пошуки способів повернути людям здатність нормального, автоматичного самовідтворення, а не так, як зараз – поштучної індивідуальної генетичної модифікації кожного зародка… Ех, та що там! Ми регресуємо, і швидше, ніж припускали. Обладнання настільки зношене, що вже в поколінні Базиля воно вийде з ладу. І не хочу думати, що буде далі.
Через кілька десятків, ну, сотню років, найбільше, я залишусь на цій планеті... сам? Розумний, я маю на увазі. Крім тварин і комп'ютерів ...
***
Що ж, сьогодні цей день настав. Клонування нам більше недоступне.
Батько запросив якогось генерала з Інквізиції й вони настільки впилися алкогольними напоями, що ми з Базом їх ледь відкачали. Адже камер регенерації залишилося так мало! І вони теж не вічні.
***
Батько сильно здав після цього і Базиль вирішив закрити його в Кришталевому палаці, самому захищеному місці нашого Бункера. Там стерильно, є лабораторія, є особиста, адаптована під потреби Батька камера регенерації та чудова оранжерея, загалом усе, що потрібно.
Батько вже дуже старий, за людськими мірками, йому дев'яносто сім, і я за ним постійно наглядатиму, перевіряючи його здоров'я та допомагаючи у дослідженнях. Він був молодим вченим на момент Катастрофи і єдиний не постраждав від Зеро, тому що якраз в той час випробовував нову капсулу анабіозу для далеких космічних перельотів. А коли прокинувся – людство повально мутувало і стало безплідним, вірус – саморозклався, а як далекі, так і ближні перельоти в космосі стали не актуальними.
Нам потрібно якнайдовше зберегти геніальний розум і унікальний генотип Батька, так що ми з Базилем намагаємося не допустити для нього більш жодних хвилювань та надмірностей.
Тепер Базиль – офіційний глава Вірних, посада, підтверджена Батьком, а я – його права рука. А ще, я служу сполучною ланкою між Батьком і рештою світу Комплексу.
***
Базилю п'ятнадцять років і він уже з мене на зріст.
Це смішно виглядає на будь-яких координаційних нарадах: худий світловолосий хлопчик на чолі літніх Вірних. Наші співробітники традиційно в білих халатах, з належними для нашої фракції розпатланими зачісками, проти суворих і похмурих Інквізиторів, які теж традиційно в хакі та камуфляжі, з агресивними їжачками волосся. І за спиною у Базиля – я, чи то секретар, чи особистий радник, і теж виглядаю… не переконливо – робота в космосі передбачала досить витончену будову тіла через обмежений об'єм корабля.
Загалом ми, Вірні, майже ельфи у порівнянні з Інквізиторами. Звичайно, якщо можна уявити посивілих, розповнілих і пухких ельфів. Скоріше, на цю роль з усього Комплексу я придатний один, та й те, зростом не вийшов.
Так, я читаю класику людської літератури, не лише наукову, а й художню, тут багата електронна бібліотека. А що ще робити? Хочу зрозуміти людей та їх спосіб мислення якнайбільше. Поки що є живі носії.
