Я обіцяла казку. Добру, можна неправду.
Я обіцяла казку, щоб заглушила втрату.
Я обіцяла... до біса. Я обіцяла душу.
Слова – це лише тільки рамка. Болю вони не заглушать.
Слова – то іржаві цвяхи, але проржавіли – від крові.
Слова завше гострим назовні: ранять, а не загоять.
Я розповім, обіцяю, – цвяхи сколотять стіни –
Добру-недобру правду. Ти пошкодуєш, дитино.